Ольга Мельник

СТЕПОВА  КОСТИРКА

      Кінець XVIII'D

Ольга Мельник

СТЕПОВА  КОСТИРКА

      Кінець XVIII'ст. вніс багато змін у  суспільно-політичне життя Півдня України. Османська імперія остаточно втратила Північне Причорномор'я і Крим. Звільнилися багатющі землі по обидві сторони Дніпра. Росії не потрібна була козацька вольниця -Запорізька ,Січ. її дощенту було знищено. Колишні вільні люди ставали кріпаками або втікали далеко в степи за Дунай.

Російський царизм прагнув закріпити нові землі переселенцями з країн Західної Європи. Із цією метою в 1786 році генерал-фельдмаршал Г.Потьомкін направив у німецькі держави спеціального уповноваженого ГеоргаТраппе. Його місія мала неабиякий успіх серед німецького населення. Німці-менноніти, які зазнавали переслідувань у своїй країні за релігійні переконання, були у захваті від розповідей про казковий край на Дніпрі. Вони, не задумуючись, ринулись на пошуки українського Ельдорадо.

         22 квітня 1787 року колоністи Яків ГеппнертаИоганн Бортч облюбували собі землі біля Берислава та острова Тавань. Чудові пасовища, чорноземні грунти, річкові заплави, що кишіли рибою, покорили переселенців із Віртемберга. Повернувшись у Німеччину,   вони   підтвердили інформацію Г.Траппе. Чутки рознеслися по всій країні.
Невдовзі велика кількість переселенців з Австрії, Прусії і Віртемберга заснували колонії на Бериславшині.                                

У 1804 році з'явилося перше німецьке поселення Клостердорф (Костирка). Згодом -Мальгаузендорф (Михайлівка) і Шлангендорф (Гадючка, пізніше -Зміївка). Колись на землях цих поселень жили шведські колоністи, яких ще в 1781 р. привіз із острова Дато майбутній катеринославський губернатор І.М.Синельников. Потім у 1787 р. до них приєдналася ще одна шведська група переселенців із того ж острова. їхня колонія називалась Альт-Шведендорф (Старошведська). Та до середини XIX ст. шведи були повністю асимільовані німцями. Тільки невелика община старих шведів зберегла свої звичаї та мову.

Життя колоністів спочатку було важким. Адже вони, по суті, стали піонерами в освоєнні південних степів. Бракувало досвіду, посівного матеріалу, питної води. Переселенці, як описував їх у той час німець Самуіл Контеніус, були 'бідні, в лахмітті, сумно виглядали із грязних землянок'.

Пройшов час. Господарства зміцніли, люди стали жити замржніше. Прогресивні методи господарювання благотворно вплинули на розвиток нашого краю. Сім'ї розросталися. Орної землі на берегах Дніпра не вистачало. Тому колоністи заглиблювались у степи. На початку XX ст. вони заклали поселення Фріденгейм (Батраки), яке існувало до 1953 року, та Фрейгард (поблизу козацького хутора Критий Колодязь, що виник ще у XVIII ст. на Чумацькому Соляному шляху). Це був своєрідний оазис у степу, де чумаки перед Таванською переправою напували стомлених коней і волів. Давно нема вже цього хутора, але серед степу, недалеко від нинішнього села Костирки, зберігся глибокий колодязь зі студеною водою. Та він забутий, і ніхто ним не користується.

Перша світова війна внесла свої корективи у назви німецьких сіл. Указом царя Миколи II (1916 р.) села колоністів дістали суто слов'янські наймення: Клостердорф - Костирка, Мюльгаузендорф - Михайлівка, Шлангендорф - Зміївка.

Радянська влада не змінювала цих назв, а тільки утворила німецькі національні Ради. У Костирську Раду входили села Костирка, Нова Костирка (Фрейгард), Батраки (Фріденгейм). Слід сказати, що німці у 1925 р. домагалися повернення старих назв, але їм у цьому було відмовлено.

Назва 'костирка' є слов'янською. Це слово, як' залишок староруської лексики, вживалося у значенні | міри  дров  або  палива  взагалі.   Пам'ятаєте, І.П.Котляревський писав в 'Енеїді': 'Стояв у неї на городі в кострі на зиму очерет'. У Новгородському літописі також зустрічається слово 'костир', але в значенні 'фортеця'. Думаю, що назва нашої Костирки пов'язана саме із фортецею,'адже біля села Зміївка дійсно¹ знаходився форпост скіфів у II ст. до н.е. - IV ст. н.е. Залишки фортеці, яка вистояла більше шести століть, видно і сьогодні.

На картах XVII ст. позначена річка Перебойна Костирка, ліва притока Дніпра, а також острів Костирка на Дніпрі. У польській мові слово 'костриця' означає 'найколючіший степовий будяк'. Українці кострицею називають відходи від тіпання конопель та льону.

До Другої світової війни німці жили звичайним і радянським життям. Як і українці, вони перенесли і голодомор, репресії, багато з них були вивезені в степи і Казахстану. Німеччина ніколи не забувала про свою  діаспору на півдні України. Це підтверджують архівні документи, а саме декрет Г.Гіммлера від 12.09.1940 р. У ньому записано, що в Україні 'етнічні німці, які зберегли форми германського походження, повинні допомагати майбутній державі III Райху'. Ще до закінчення війни на території колишнього Фрейгарду не залишилось жодного німця. Доля їх невідома. Проте існує думка: ті, кого не поглинув вир війни, зуміли повернутися додому, на свою етнічну батьківщину.

У сучасній Костирці збереглися німецькі топоніми: і шміди - кузня, гард - посьолок, поселення. На центральній вулиці стоять ще й досі міцні німецькі ^: будівлі.

'Зараз Костирка- прекрасне степове село, усе в зелені' та квітах. Тут живуть працьовиті люди, які утворили ряд | фермерських господарств.  Із кожним роком село відроджується.

Орест Дідик